Мікропластик: страшний чи ні? » Інститут еколого-релігійних студій

Мікропластик: страшний чи ні? 25-01-2020, 09:31

У 2019 році ВООЗ оприлюднила свій офіційний звіт стосовно мікропластику у питній воді.

З допомогою наших волонтерів ми повністю переклали текст звіту з англійської мови на українську, за що ще раз висловлюємо подяку! Також, щоб вам було зручніше, ми висвітлили усі найголовніші питання та висновки у невеличкій статті.

Весь звіт англійською можете прочитати тут: https://bit.ly/35Xs90D, а тут перекладений варіант: https://bit.ly/36ZLfof

Мікропластик у питній воді: можливо нема чого боятися?

Сьогодні кожен, хто переймається проблемою забруднення нашої планети, чув про зростаюче поширення пластику в навколишньому середовищі та його неминучий розпад на уламки й часточки. Всім відомо про наслідки від потрапляння пластику в організми тварин. Мережа надасть вам купу новин про 40 кг пластику знайденого в шлунку кита, або зображення постраждалих черепах, дельфінів, риб чи птахів. Та чи має мікропластик якийсь вплив на організм людини? Впродовж кількох останніх років дослідження виявляють присутність мікропластику у воді з-під крану та у питній воді в пляшках. Це не може не викликати занепокоєння. У 2019 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) проаналізувала велику кількість досліджень та оприлюднила власний звіт, що містить основні знахідки, рекомендації та потреби стосовно даного питання. Це є першою спробою ВООЗ оцінити потенційні ризики для людського здоров’я, пов’язані з розповсюдженням мікропластику в навколишньому середовищі. Основна увага зосереджена на дослідженні питної води.

  1. Мікропластик та його поява у питній воді.

Що ж таке мікропластик? Відомо, що пластик не може повністю розкладатися у природі. Він лише подрібнюється та трансформується. Швидкість цих процесів залежить від взаємодії з різними факторами, такими як контакт з рідиною,вплив температури чи хімічних сполук. Наразі не існує єдиного наукового визначення мікропластику, адже дана категорія охоплює великий спектр з різним хімічним складом, формами, кольорами, розмірами та щільностями. Проте, на загальному рівні досягнуто згоди, що всі частинки пластику менші ніж 5 мм можна назвати мікропластиком. За походженням мікропластик поділяють на первинний – вироблений вже в розмірному діапазоні мікропластику (скрабуючі домішки в побутовій хімії та косметиці, блискітки, пайетки для прикрашання одягу) та вторинний — утворюється в процесі фрагментації під впливом різних факторів (розпадання пластику на часточки).

Три види мікропластику, що можуть становити загрозу людському здоров’ю, це:

  1. Частки (безпосередньо самі шматочки пластику)
  2. Хімічні речовини (те що вимивається з часток, або те що частки поглинають з навколишнього середовища)
  3. Біоплівки (мікроорганізми, які можуть приєднуватися та колонізуватися на частинках мікропластику)

Перш ніж потрапити в крани наших домівок або у пляшки, вода проходить довгі й різні шляхи з прісних водойм, постійно контактуючи з мікропластиком. Основні шляхи потрапляння мікропластику до прісної води:

  1. З поверхневого стоку (стікаючи з прилеглих до водойм об’єктів);
  2. зі стічних вод (що утворилися при побутово-господарській чи промисловій діяльності);
  3. з каналізаційних переливів (через зношення та ерозію очисних споруд та трубопроводу);
  4. з пластикових відходів, що розпались (через неправильне поводження з відходами, тобто вільне викидання пластику в навколишнє середовище, або його потрапляння зі сміттєвих полігонів та звалищ);
  5. з атмосферних опадів (мікропластик знаходиться в повітрі чи на земних поверхнях та може поглинатися краплями дощу, потрапляти в атмосферу або розноситися вітром).

Найвища концентрація мікропластику у воді спостерігається біля густонаселених міст, а ключовим фактором його потрапляння у питну воду є його форма, розмір та щільність.
Основними знайденими формами мікропластику були фрагменти та волокна. Найчастіше траплялися такі види пластику як поліетилентерефталат (маркування “PET 1”, з якого виробляють, переважно, пляшки для води) та поліпропілен (маркування “PP 5”, з якого виробляють різну тару, в тому числі й одноразову, плівку для пакування продуктів та ін.). Також, хоч і в меншій кількості, були знайдені такі види пластиків як полістирол “PS 6”, з якого виробляють одноразовий посуд та полівінілхлорид “PVC 3”, з якого виробляють пластикові труби. Варто зазначити, що саме два останніх види пластику є найбільш токсичними через вміст у них таких канцерогенів як стирол та хлор (накопичення цих елементів в організмі можуть викликати рак).

Число знайдених часток варіювало від біля 0 до 1000 часток/л у прісній воді. У питній воді, де зазвичай застосовувався менший розмір сітки, концентрація у індивідувальних зразках варіювала від 0 до 10 000 часток/л. Найменша знайдена частка мала 1 мкм, це як довжина типової бактерії. Для порівняння: товщина павутинки — від 3 до 8 мкм, а товщина людської волосини — від 17 до 181 мкм. Варто зазначити, що в дослідженнях як свіжої, так і питної води найменший розмір виявлених часток обмежувався розміром сітки, застосованої у заборі зразків. Це означає, що у воді може знаходитися мікропластик ще меншого розміру, так званий нанопластик, просто він ще недоступний для дослідження через відсутність стандартних методів. У більшості випадків дослідження прісної води звертали увагу на більші частки, використовуючи розмір сіток, який був значно більший ніж той, що використовувався у дослідженні питної води. Таким чином, пряме порівняння даних з досліджень прісної та питної води не може бути здійснене. Поширені пластики мають щільність від 0,85 до 1,41 г/см³ (Eerkes-Medrano, Thompson and Aldridge, 2015). В цей діапазон входить щільність прісної води (1 г/см³), тому деякі мікропластики осідають, а деякі плавають на поверхні. На щільність мікропластику і на те, де він знаходитиметься у товщі води, також буде впливати утворення на його поверхні біоплівки (Shah et al., 2008;). Проаналізувавши існуючі дослідження, можна сказати, що присутність мікропластику у воді доведена. Проте, яка саме його кількість присутня та як саме це може впливати на здоров’я людини, слід розібратись.

Простими словами: Вчені виявили, що у воді присутній мікропластик і його присутність там прямо пропорційна близькості водойми до населених пунктів.

Що таке мікропластик? Це маленькі шматочки пластику, менші за 5 мм. Найменша доступна для виявлення частка мала розмір 1мкм (волосина – 17-18 мкм). Справжні найменші розміри мікропластику невідомі, бо ще немає приладів, щоб відфільтрувати і виміряти їх.

Найбільше мікропластику знаходять у формах маленьких шматочків та ниточок і це найчастіше “уламки” пластиків РЕТ1, РР5, PE4, PS6, PVC3.

2. Можливі ризики для здоров’я людини, пов’язані з мікропластиком у питній воді.

2.1. Частки.

Токсичність часток залежить від розміру, площі, форми та характеристики поверхні, а також від хімічної композиції. Для оцінки можливих ризиків, пов’язаних з прийомом всередину пластикових частинок, важливо зрозуміти, як будуть поводитися частинки всередині людського організму, і особливо, чи є поглинання в шлунково-кишковому тракті (ШКТ). Дослідження ФАО (2017) та групи EFSA (2016) свідчать про те, що мікропластик розміром більше, ніж 150 мкм малоймовірно будуть абсорбовані людським тілом й виведуться з фекаліями, у той час як поглинання менших часток є очікуваним, не говорячи вже про наночастинки менші за 1 мкм. Враховуючи значну тривалість взаємодії із часточками, наслідки у системі травлення будуть найбільш вираженими. Переважно проковтування часточок, навіть у невеликій кількості, може викликати помірне подразнення та запалення у ШКТ. Під час одного дослідження виявилося, що антарктичний криль здатний фрагментувати часточки поліетилену розміром 31,5 нм на шматочки, дрібніші за 1 нм (Доусон та ін., 2018), таким чином можна припустити, що мікропластик може розкладатися на менші фрагменти в умовах певної біологічної системи. На даний момент жодні дані не пов’язують вплив частинок мікропластику через питну воду із явними проблемами зі здоров’ям. Але також, немає достовірних даних про вплив та безпечність тих видів мікропластиків, які мають розміри достатні для всмоктування в людські тканини.

Тобто, найголовніше питання: чи проникає мікропластик в організм і якої шкоди йому завдає. Відповідь – недостатньо досліджень. Поки що відомо, що так, мікропластик проникає в організм і найбільше концентрується у шлунково-кишковому тракті (оскільки потрапляє переважно з їжею). Більші часточки переважно виводяться з фекаліями, менші – осідають у ШКТ, всмоктуються всередину і можуть призводити до подразнень.

Найбільша складність у дослідженні мікропластику полягає в тому, що наразі не вистачає технологій, які дозволять зібрати достатню кількість даних про нано-частинки і також поки що складно встановити причинно-наслідкові зв’язки між мікропластиком і захворюваннями.

2.2. Хімічні речовини.

При виробництві пластику реакції полімеризації (тобто перетворення купи молекул у стійку сполуку) як правило, повністю не завершуються, в результаті чого невелика частка мономерів, таких як 1,3-бутадієн, етиленоксид та вінілхлорид, можуть вимиватись у навколишнє середовище. Старіння пластику та вивітрювання добавок, також сильно впливатимуть на переміщення мономерів, загальний вплив яких недостатньо вивчений. Однак, що стосується інших шляхів викидів добавок у навколишнє середовище, передбачається, що вивільнення з мікропластиків буде порівняно невеликим. Якщо мікропластик вживається через питну воду, відносна ймовірність вивільнення добавок у шлунково-кишковому тракті також недостатньо вивчена, а незначна кількість доступних досліджень містить суперечливу інформацію. Зважаючи на те, що мікропластики відштовхують воду, вони мають потенціал накопичення гідрофобно стійких органічних забруднювачів (СОЗ), таких як поліхлоровані біфеніли, поліциклічні ароматичні вуглеводні та хлорорганічні пестициди. Якщо мікропластики споживаються через питну воду, відносний потенціал викидів СОЗ з недостатньо вивчений і буде залежати від різних факторів, включаючи відносний розмір частинок, масу накопиченої хімічної речовини, відносний рівень забруднення кишківника та час перебування часточки у шлунково-кишковому тракті. Для оцінки потенційних ризиків для здоров’я, спричинених впливом хімічних речовин, пов’язаних з мікропластиками, ВООЗ розробила консервативний сценарій впливу, презюмуючи значний вплив мікропластиків у поєднанні зі значним впливом хімічних речовин та застосувавши підхід граничного впливу. Отримані результати свідчать про низьку ступінь ризиків для здоров’я людини у випадку потрапляння в організм хімічних речовин через питну воду, навіть при надзвичайно високих рівнях впливу. Отже, на сьогодні достеменно невідомо, як поводитиме себе хімікат потрапляючи до організму людини, саме тому було введено регуляторні норми, що обмежують використання багатьох добавок, що викликають занепокоєння. Очікується, що з часом зменшуватиметься ризик їх впливу.

2.3. Біоплівки.

Наявність біоплівок у питній воді – це результат росту мікроорганізмів у трубах для питної води та на інших поверхнях (ВООЗ, 2014). У системах розподілу питної води біоплівки можуть відшаровуватися від стінок труб прямо у воду. Хоча мікроорганізми у біоплівках переважно безпечні, присутні й умовно-патогенні, такі як: Pseudomonas aeruginosa, Legionella spp., нетуберкульозна Mycobacterium spp. та Naegleria fowleri.

Особливу увагу слід звернути на наявність мікроорганізмів, що можуть викликати кишкові захворювання. Хоч і в меншій кількості, але вони також утримуються всередині біоплівок і можуть почати розмножуватись після потрапляння в організм людини. Однак ризик від впливу біоплівки вважається набагато нижчим, ніж доведений ризик від високих концентрацій та різноманіття патогенів, які містяться у відходах людини та худоби, у випадку їх потрапляння у джерела питної води. Крім того, відносна концентрація мікропластиків у прісній воді значно нижча за рівень інших частинок, до яких патогени можуть прикріплюватись.

Особливої уваги заслуговують дослідження, які говорять про те, що мікропластики можуть забезпечувати переміщення патогенів (в тому числі найпростіших та ентеральних вірусів) на великі відстані та посилювати передачу антимікробних резистентних генів між мікроорганізмами. Проте на даний час все одно немає точних доказів, які б свідчили про ризик для здоров’я людини від біоплівок, асоційованих з мікропластиком у питній воді. Під час очищення питної води мембранні процеси (наприклад, фільтри зі зворотнім осмосом) показали себе як ефективні методи видалення частинок з приєднаними до них мікроорганізмами, а дезінфікуючі засоби інактивують біоплівки, тобто роблять бактерії неспроможними до розмноження.

3. Технології очищення для видалення мікропластику з води.

Більшість питної води – чи то з резервуарів, чи то з колодязів, чи то з пляшок – походить з поверхневих чи глибокоґрунтових вод. Уся питна вода, що видобувається з поверхневих вод, фільтрується, а деяка дістає додаткової обробки. Глибокогрунтова вода, зазвичай має вищу якість, оскільки вона природньо фільтрується крізь грунти та каміння. Поряд з цим існують такі механізми видалення часток як: адсорбція (поглинання), відсіювання та збирання відмінних від води фракцій, осідання, фільтрація та мембранні процеси (мікро-, ультра- чи нанофільтрація, зворотній осмос). Системи очищення питної та стічних вод вважаються високо ефективними у видаленні частинок з характеристиками схожими на мікропластик. Але певні водоочисні споруди мають неефективну практику очищення чи не підготовлені для оптимального усунення мікропластиків (Magnusson та Norén, 2014). Проблемою сьогодення є те, що очищення питної та стічних вод не є доступним чи оптимізованим в багатьох країнах. Приблизно у 67% населення в країнах з низьким та середнім рівнем доходів не вистачає доступу до каналізаційних систем. Близько 20% побутових стічних вод, що зібрані в каналізаційних системах, не піддаються навіть вторинному очищенню (ЮНІСЕФ, WHO,2019). В цих місцевостях мікропластик може існувати у великій концентрації в джерелах питної води, не говорячи про більш небезпечні патогени. Ще однією загадкою є питання про те, чи не вносять самі процеси очищення мікропластик у воду. Наприклад, багато мембран складаються з полімерних матеріалів. Аналогічно, такі процеси, як іонообмін, що застосовуються для пом’якшення води, деіонізації та видалення нітратів чи природних органічних речовин, часто використовуються полімерні пластмасові матеріали (наприклад, полістирол PS та поліакрил PES). Водні труби, складені з пластикових матеріалів, також будуть піддаватися абразивним процесам. Потрібні подальші дослідження, щоб визначити, як ці процеси впливають на рівень мікропластиків у воді, якщо вони взагалі є.

Простими словами: щоб убезпечити себе від мікропластику в питній воді, варто прискіпливо вивчити, звідки саме походить вода, яку ви п’єте. Також, намагатися встановлювати в своїх домівках високоякісні фільтри,наприклад, з системою зворотного осмосу. Варто уникати води з сумнівних джерел.

4. Висновки та рекомендації

Як бачимо, оцінка ВООЗ хоч і не є однозначною, але думка експертів схиляється до відсутності підтверджених ризиків для здоров’я людини (як мінімум, через недостатню кількість інформації).

Незважаючи на це, є необхідність удосконалення організації та зменшення рівня забруднення від пластику, щоб захистити навколишнє середовище та благополуччя людей. Якщо викиди пластику в довкілля будуть продовжуватися з існуючою швидкістю, то вже протягом 100 років ризики, пов’язані з мікропластиком в екосистемі води, стануть широко розповсюдженими (SAPEA, 2019) з одночасно-потенційним зростанням ризику для людини.

У відповідь на занепокоєння щодо впливу пластику або мікропластикового забруднення, збільшилися суспільна взаємодія та політичні зобов’язання. Більше ніж 60 країн вже сплачують податки або забороняють використання пластику, в першу чергу пластикові пакети (UNEP, 2018). Стратегія, направлена на зменшення кількості пластику, що потрапив в навколишнє середовище, є надважливою, щоб мінімізувати його негативний вплив. Навіть невеликі зусилля можуть зменшити обсяг пластику, що потрапляє в навколишнє середовище. Дії можуть включати в себе: виховання еко-свідомості та культури поводження з відходами; встановлення, налагодження та покращення вже існуючих систем утилізації відходів; зменшення виробництва та використання пластику, де це можливо, і скорочення викидів підприємствами відходів у навколишнє середовище.

Що може зробити кожен з нас, щоб захиститися від впливу мікропластику та посприяти зменшенню його кількості?

 

  • Зверніть увагу, звідки надходить вода, якою ви користуєтеся та за можливості встановіть високоякісні фільтри.
  • Не використовуйте пластикові пляшки повторно, не користуйтеся старою пластиковою тарою і не піддавайте пластик впливу температур.
  • За можливості, уникайте пластикової тари, замінивши її на скляну чи металеву.
  • Відмовтесь від використання гелів для душу та косметичних засобів з додаванням мікропластику – зараз є багато достойних альтернатив різного рівня.
  • Зменшуйте попит на пластикову упаковку, не купуючи її та надаючи перевагу альтернативам. І, звичайно, мінімізуйте використання пластику в побуті та віддавайте існуючий на переробку

Джерело: https://nowaste.com.ua/mikroplastyk-strashnyi-chy-ni/?fbclid=IwAR3y-fvS41AL_e_lVZjWcCAF5GreMTe-zrRu-WCSbh3VDmt_D5LKkDScMbY

 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм іменем.

Інші новини по темі:

  • 83% водопровідної води у світі містять пла ...
  • Речі і вчинки, від яких повинні відмовити ...
  • Пластик вбиває морських птахів
  • Скажіть «Ні!» екопесимізму – ви можете о ...
  • Туризм і вода: захист нашого спільного ма ...


  • Додавання коментаря