Хто любить паростки зелені » Інститут еколого-релігійних студій

Хто любить паростки зелені 7-05-2017, 01:10

«Ліс не тільки тіло, але й душу гріє», — вважає великоберезнянський патріот зеленого золота Карпат Ольга Олень.

Із давніх давен серед скарбів неповторної природи Карпат є ліси Ужанської долини. Їх неозорі каскади гір щедро вкриті зеленою ковдрою крислатих буків, височенних ялиць та інших цінних порід листяних і хвойних деревостанів. Од підполонинського села Суха до заповідної Стужиці, що межує з польським кордоном, від Гусного до Дубриничів, од Лютої до Смерекової вони оперезані стрімкими потоками та дзвінкими струмками в десятках неповторних урочищ. Зачаровують вони краєвидами та унікальними видами пернатих, лісової фауни і флори. 

Нині це унікальне багатство — в умовах антропогенного впливу та стихійних лих — потребує надзвичайної уваги та обачності з боку держави і громадськості, господарської дбайливості тих, кому довірена доля цього дару Всевишнього. З цього приводу ділиться думками директор державного підприємства «Великоберезнянський держлісгосп» Ольга Олень. 

— Як ставитеся ви, Ольго Олексіївно, до цього патріотичного тренду вражень і почуттів, як лісофахівець? 

— Я сповна солідарна з ним. Ліс — дійсно щедре багатство, дає не тільки насолоду, але й користь, є джерелом добробуту та достатку, де чесна газдівська праця здатна примножити красу природи пропорційно розумності її застосування. Тому дбати про нього — постійна потреба загалом усіх і кожного зокрема, бо ж ліс усім нам не тільки тіло, але й душу гріє. 

— Та чи так воно є?.. Адже він вабить до себе дуже бага­тьох антиподів. 

— Звичайно. Одних, дбайливих — задля турботи про нього; інших — споживачів — із метою наживи. Перші з них залишають за собою сліди добра та друга, а другі — зла і грабіжника. 

— Між першими видніють і ваші турботливі стежини палкого патріота природи Великоберезнянщини — лісоохоронця за фахом та за покликом серця і душі. Мабуть, якби їх протяжність виміряти кроківкою, то, мабуть, вистачило би, скажімо, на сто й більше поїздок у Київ і звідти. А що на тому біографічному шляху з дитячих мрій та сподівань Ольги Олексіївни, які життєві успіхи й невдачі, за фаховим ентузіазмом і доланням труднощів, яка боротьба з бездушністю та невіглаством заради благополуччя наших сучасників, дітей, онуків та прийдешніх поколінь? Адже це про вас в одній із крайових газет було сказано: 

У праці, як вогонь, ця жінка, 
Життя прикрашує лісами, 
Зразкова в неї поведінка 
Й керує розум почуттями. 

— Дякую за комплімент і щиро людям, котрі такою мене вважають, і хочу сказати, що ще (після закінчення рідної Великоберезнянської середньої школи) зі студентської парти Сторожинецького лісотехнікуму на все життя запам’ятала тези Михайла Пришвіна та Франсуа Рабле, що все прекрасне на землі — від Бога: сонце, вода; все добре — від людської праці; ліси передують усім людям, а пустелі йдуть за невситними та недбайливими людьми. 

— Із цим світовідчуттям ви пройшли стежинами життя з дипломом Українського аграрного університету (місто Київ) та практичним вишколом на всіх етапах фахового становлення. Маю на увазі трудовий стаж лісника (1982 рік), потім — помічника лісничого в Жорнавському лісокомбінаті, головного лісничого та з липня 2010 року по сьогодні (після реорганізації лісокомбінатів) — на посаді директора державного підприємства «Великоберезнянське лісове господарство». До речі, як одна з небагатьох жінок у цій галузі на такій посаді в нашому краю, що за вагомі досягнення у праці (охорона та раціональне використання лісових ресурсів) неодноразово нагороджувалася подяками та почесними відзнаками. 

— Ой, ці відзнаки та подяки… За ними чимало поту та нервів не тільки моїх, а й усього нашого колективу, що твердо налаштований жити в гармонії з природою. Він свідомий того, що ліс — це книга, яку треба не тільки вдумливо читати, але й розуміти, бо незнання і нехтування його законами спричинює йому й людині великої шкоди, а Карпати без нього — мертві скелі й безводні пустелі. 

— Цього не заперечиш!.. І що робить довірене вам Великоберезнянське державне лісове газдівство, щоб не зазнати цієї страшної, не дай Боже, біди? Яке воно у природі, в повсякденних турботах, аргументах і фактах? 

— Лісовий фонд становить 37,9 тисячі гектарів. Ці масиви потребують щоденних зусиль розуму й людської праці, широкого діапазону природокористування для потреб індустрії лісового господарства, надання робочих місць, надходжень до бюджету тощо. На сьогодні в держлісгоспі стабільно трудяться 114 працівників, зарплатня яких останнім часом у середньому зросла майже вдвічі з одночасним підвищенням продуктивності праці в сімох лісництвах. Передусім у Чорноголівському, Великоберезнянському, Бистрицькому та інших, в урочищах Яворник, Німецький Потік, Заворотичний, Лісковець, де найкраще доглянуті найцінніші породи бука, явора й інших листяних і хвойних деревостанів та з інших питань управління лісовими насадженнями. Зокрема на 2017 рік держлісгосп у повній готовності здійснити насадження лісокультур на площі 33,7 га і поповнення їх на 119,3 га для загального природного поновлення на 153 гектарах. 

— Приємно чути про ці екологічні проекти. Та чи гаразд на Великоберезнянщині з ліквідацією наслідків вітровальних та вітроломних штормів, боротьбою з ерозією грунтів, селями, повенями, браконьєрством та іншими стихійними явищами, зумовленими людським негідництвом та невіглаством? 

— Непросту соціально-економічну ситуацію у травні 2014 року в районі доповнив нищівний буревій на Великоберезнянщині. Він завдав величезної шкоди в Чорноголівському та Великоберезнянському лісництвах на площі майже 705 гектарів, із яких 400 потребували суцільних вирубувань. Втрати становили близько 180 тисяч кубометрів деревини (переважно дорогоцінного бука). Наслідки цієї стихії та економічна криза в країні стали неабияким випробуванням для нашого підприємства. Місяцями лісгопівцям доводилося повіки не стуляти і взуття не знімати. На голову навалилися сотні таких проблем, що раніше не бували. 

Аби звести до мінімуму збитки, заподіяні природі, необхідно було проявити неабиякі бійцівські газдівські та мобілізаційні здібності в екстремальних умовах. На недоступних рельєфних угіддях доводилося від зорі до зорі ліквідовувати нищівні наслідки бурелому, водночас у стислі терміни розробляти і вивозити деревину з недоступних і небезпечних для цього місцевостей з метою недопущення поширення стовбурових шкідників на решту здорового в зоні стихії лісу та втрати якості деревини. 

— Очевидно хронічно не вистачало робочих рук, необхідних технічних засобів та фінансових коштів? 

— Так. Довелося за сигналом S.O.S. піднімати на ноги не тільки районні господарські структури, а й на рівні області та держави, — схвильовано згадує Ольга Олексіївна, — добре, що на наше лихо оперативно відгукнулися і щиро підставили плече з обласного управління лісового та мисливського господарства й держагентства України. Дружню руку допомоги простягнули місцевим користувачам лісу й лісозаготівельні бригади з Тячівщини, Рахівщини, Міжгірщини, Воловеччини, Хустщини та з інших районів Закарпаття, ба й навіть із Чернівецької та Львівської областей. Вони самовіддано працювали в наших лісах зі своєю технікою. Так, завдяки спільним зусиллям вдалося розчистити, заготовити й реалізувати з мінімальними втратами основну масу зламаних і пошкоджених дерев і, що найголовніше, зберегти здоровий ліс від короїдів. Водночас оперативно вирішували проблему запобігання заторам під час паводків, питання забезпечення дровами бюджетних, соціальних закладів, внутрішнього ринку та населення району в умовах енергетичної кризи... 

Сьогодні, слава Богу, рани стихії поступово заліковуються, але, на жаль, сліди рубців на тілі природи залишаються й даватимуть про себе знати ще не один рік, — замислено зітхає Ольга Олексіївна. 

Вона, як свої п’ять пальців, знає плюси й мінуси лісової галузі рідної Великоберезнянщини, постійно трансформує в набуток предківський та сучасний досвід турботи про ліс як найголовнішу сферу тутешньої діяльності верховинця, бо ж він і годує, і гріє, і дає роботу. То є пріоритетом очоленого нею колективу. Особливо на ділянках, що найбільше постраждали від буреломів та пожеж у Чорноголівському, Великоберезнянському та інших лісництвах. До речі, тільки в урочищах першого з них у процесі акції «Майбутнє лісу в твоїх руках» у минулому році висаджено саджанці на 25 га, на 60 га здійснено поновлення лісонасаджень. У розсаднику посіяно 5 кг високоякісного насіння ялиці білої, що дало торік можливість забезпечити саджанцями цьогорічною весною 20-гектарну площу. Такий стиль роботи зрозумілий, бо ж ліс — головне джерело багатьох наших благ. 

День за днем життя народжує проблеми за проблемами щодо ведення лісового господарства, охорони, використання та відтворення лісових ресурсів. Одна з них у минулому році обумовлена передачею державному підприємству «Великоберезнянське лісове господарство» в постійне користування лісових ділянок загальною площею 8431 га. То є масиви, на яких роками незадовільно «газдувала» безпорадна філія «Великоберезнянського лісового господарства», підпорядкована Закарпатському обласному управлінню лісогосподарських агропромислових господарств, що додало нових проблем. Сьо­годні Ольга Олексіївна зі своїм колективом «сушить голову» над тим, як реанімувати ці лісові площі та повернути їх до повноцінного життя, задіяти людські й технічні ресурси, запровадити раціональні технології, щоб вони стали рентабельними для підприємства та корисними для довкілля і людини... І це дає позитив: щорічний приріст деревостанів. Таксація показала зростання кількості оленів, косуль, ба й навіть ведмедів, а вовків та особливо лисиць — аж занадто. На часі нові проекти використання резервів побічного користування лісом. 

На Великоберезнянських лісових стежинах дбайливого лісолюба Ольги Олень, що палко дбає і про виховання та культурне ставлення до зеленого друга, видніють усе нові й нові, по-справжньому газдівські сліди, за якими людина, що живе і працює для століть. 

Тож не випадково ДП «Великоберезнянське ЛГ» в цьому році, як одне серед восьми найкращих, запрошене Міжнародною лісовою наглядовою радою для аудиту з отримання екологічного сертифіката, що відповідає природоохоронним, економічним і соціальним міжнародним стандартам. 

Най щастить у цій важливій справі для блага людей і природи рідного краю! 

Юрій Шип, 
письменник, відмінник 
охорони природи України

 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм іменем.

Інші новини по темі:

  • У Києві відбувся кліматичний форум «Енер ...
  • Карітас: їжі вистачить усім
  • Екзотика на Харківщині
  • Український фільм Жива Ватра на міжнарод ...
  • Далай-Лама: віруючі люди повинні «служит ...


  • Додавання коментаря